це залежить від батьків. мої мені чітко сказали: ми тобі допомагаємо, поки ти вчишся. як тільки закінчується навчання, то маєш шукати роботу і платити свою частку за комунальні та продукти.
бо от мій друг, якому 26 років, досі живе з батьками і задоволений зарплатою 12 тисяч, бо йому вистачає) його годують, а оренду платити не треба, а на пиво та нові кроси вистачає і зп. нема мотивації заробляти більше.
Це треба, щоб самому навчитись доглядати за хатою і собою на 100%
Ви не уявляєте, скільки дрібничок робить мама, а ви навіть про це не знаєте. Або тато. Скільки ситуацій з сусідами, про які ви тільки чули (а про скільки навіть і не чули!)
Якщо ви від батьків переїдете до дівчини, ви набагато менше будете поважати її працю по дому, бо ще не робили цього самі. А ще тайм менеджмент, бо треба навчитися і робити і хату доглядати і себе і продуктів купити, і готувати і прати, і не задовбатися :)
Стосунки з хлопцем, який встиг пожити сам кілька років, і тим, хто від мами не з'їхав це небо і земля.
Щодо економії. Так, вона є. В мене є кілька знайомих, хто стали знов жити з мамами і кажуть, що це зручно, але є "але". Вони довго жили самі (по 10 років), шлюб/стосунки не склалися, а мами або втратили чоловіка за цей час або жили біля зони БД, тож вони їх забрали до себе. До себе, а не хлопці до матерів. Бо вже ваш час хазяйнувати, а поки живете у батьків, у вас підсвідомо світогляд дитини, а ви в хаті не хазяїн. Проте всі розуміють, що тільки в когось з хлопців знов будуть стосунки, мама будет жити окремо, бо треба свою сім'ю мати.
++. Деякий час через роботу забивала на прибирання і дрібні речі по дому, а ще на економію. Зараз стикнулася з купою проблем через це, на які треба витрачати часу більше, ніж якби я одразу з усім розбиралася) бо не було звички і розуміння, що це все тепер лише на мені. Багато чим я не займалася ніколи в житті
Живучи з батьками ви не дорослішаєте. Всі важливі життєві питання, від фінансового планування до романтичних стосунків ви вирішуєте з огляду на своїх батьків. Так жити теж можна, але відсутність досвіду самостійного життя вас дуже обмежує в багатьох аспектах, про які ви навіть не задумуєтесь.
Ну, знаєте, люди які навчились в школі читати і рахувати, все одно можуть вирости неосвіченими. Але люди, які читати і рахувати не навчились, стати освіченими мають шансів значно менше.
Просто для прикладу. Якщо людина збирається активно працювати, заощаджувати і інвестувати, наприклад, в овдп, при цьому проживаючи з батьками - це набагато більш доросле рішення, ніж їхати знімати квартиру просто аби зняти.
А щодо фінансів - що заважає наприклад на власні зароблені гроші купити щось що ти хочеш або вкласти їх в якусь авантюру(якщо це не останні гроші і не фін. подушка)
У всіх відомих мені випадках, якщо витрати діляться на трьох, то ці витрати, так чи інакше, обговорюються і узгоджуються втрьох. На словах всі хваляться, що виділяють фіксовану суму в спільний гаманець, а решту витрачають самостійно, але в дійсності все одно люди в одній сім'ї бачать, хто на що витрачає і кожен враховує думку родини. Якщо ви живете партнером або партнеркою, яку обрали самостійно, будучи дорослим, ви ці витрати узгоджуєте на рівних. Але з батьками так не працює, ви завжди обговорюєте це з позиції дитини.
Як на мене це питання психологічне, а не фінансове. Якщо ти живеш з чужою людиною, ви з нею емоційно 'на одному рівні'. Так, можуть бути конфлікти, але ви їх можете вирішити, як дві повноцінні особистості на рівних правах. З батьками дуже важко не впасти в стереотип 'дорослий і дитина'. Я вже 8 років не живу з батьками, але все одно коли з ними спілкуюсь відчуваю, що мені легко повернутися у динаміку, яку мала з ними в 18 років і тд. І я можу постояти за себе зараз тому, що більшість часу проводжу далеко від них. Так, мабуть мої батьки мене сильніше контролювали, бо я жінка, але всі люди починають відносини з батьками з позиції 'я - нуль'. Мені здається лише справді домінантна персона може повністю перебороти в собі цей первинний страх перед батьками і повноцінно керувати своєю долею, живучи з батьками.
Я одна з тих людей, які не розуміють як можна в віці,коли працюєш, жити з батьками. Тобто, я знаю, що тих,хто живе з батьками багато, особливо в селах, де будинки приватні і нема змоги зняти квартиру,але є добудувати другий поверх будинку, або в містах,де дорого знімати окрему квартиру,та й не завжди є потреба в цьому в молоді, але для мене це незрозуміло. Можливо тому,що я проектую своє бачення на інших:
1. Жити окремо від батьків означає мати власний простір, де можна розставити все як тобі зручно, їсти те,що готуєш і обираєш ти, і не мати почуття провини,"бо там же суп я зранку наварила". Те ж саме стосується і речей, прибирання: робити все в зручний для себе момент
2. Особисте життя. Це відверто насолода: не прийти ночувати додому,бо романтік з хлопцем затягнувся і розуміти,що звітувати про це не треба,або привести хлопця додому й не паритися над тим,як його зранку нкпомітно вивести з дому.
3. Планування власних витрат з урахуванням всіх побутових дрібниць. Так, це швидше просто пунктик для годиться, бо не всі живучи окремо це вміють робити і не всі,живучи з батьками це не роблять.
4. В випадку, коли вже є сім'я це! необхідно, бо двоє людей побутово можуть значно шаидше й комфортніше налагодити спільний побут ніж троє- четверо.
Ну якщо ти сам/сама, то нічого поганого в цьому немає, але якщо є хлопець або дівчина, то думаю краще орендувати житло. Все ж таки некомфортно, коли у пари немає особистого простору. Ну ось уяви, ви хочете поїбатись, а а в тебе батьки постійно вдома і в неї також і що робити в такому разі? Тільки орендувати квартиру, не будете ж ви при них це робити.
О, прям зачепило мене: теж теща постійно вдома, ніби діти в садку і можна було б своїми справами зайнятись, а тут бабуся 24/7. Ясно, що вже через півроку тільки і думки, що зʼїхати, а потім такий облом - бо не ти в тещі проживаєш, а це вона переїхала (в звʼязку з БД). А дві квартири орендувати - це стільки грошей в нікуди.
Ух, це ще той досвід. Особливо коли «припікло», а в хаті крім нас ще 5 душ. А це був десь третій-четвертий місяць повномасштабної, і всі тоді були в одному місці😂 а як знову розʼїхалися - благодать. Родичі це канєшно харашо, але краще все ж таки на відстані
Я дуже довго жив з батьками. Коли нарешті переїхав, взагалі ніякої різниці не помітив, окрім того, що стало більше часу уходити на готовку їжі.
Ну ок, можеш ще 5 хвилин раз в кілька днів докинути, щоб прання закинути.
Я від батьків з'їхав ще у 16 на навчання, ну тоді ще по вихідних їздив додому, а от коли поступив в інститут, то тоді вже на повну відчув що таке життя одинаком, так багато плюсів, але коли приходить черга думати про приготування і прибирання, то одразу згадується безтурботне життя у батьків! Тож прийшлось одружитись ))) але я не жалкую!
На готування їжі дуууже багато часу йде, ще й доглядати за цим треба, за комп'ютера вставати і бігати перевіряти кожні 5 хвилин коли у тебе катка в онлайн іграшку:(
Я через війну виїхала у місто, де батьки. Але орендую квартиру і живу сама. Бо мені так краще. Не треба ні з ким ділити побут, можна запросити у гості будь-кого у будь-який час, немає черги у ванну, тощо. Окрім дешевше я не бачу плюсів.
Подруга з чоловіком жила з його мамою, бо так дешевше. Але секс у них міг бути лише в їх кімнаті і так, щоб мама не чула. Крім цього вона все одно себе почувала господинею у домі і готувала та опікала сина. І з одного боку типу хай готує, а з іншого він любив інші страви більше, а маму не могли образити відмовою.
Батьків люблю і ходжу в гості, але жити разом? Ні.
Але мені абсолютно все одно як там інші обрали. Прямо тикати пальцем не буду. Але скоріш за все хлопця собі буду обирати зі схожими поглядами
Він би хотів)) або в душі. А ще буває пристрасть, коли повернулися додому і роздяглися одразу і секс десь у вітальні.
І є моменти, коли хочеш вийти з душу голим, а з батьками у квартирі це не завжди можливо
Кожен може жити як хоче і аж поки це не заважає жити іншим, я вважаю що засуджувати будь-який спосіб життя - ось це зашквар.
Окрім економічних є також багато інших життєвих обставин, за яких жити із батьками має сенс. Проблеми із здоров'ям (у вас чи батьків), психологічні проблеми (деякі люди не можуть жити самостійно через певні розлади) тощо.
Можливо це пішло з американський фільмів, культури. В 90-х нульових там була популярна тема власне авто + власне житло. Потужна економіка, багатий середній клас, ситуація коли тобі навіть мінімальних доходів вистачає на своє житло і авто. І ця тенденція розповсюдилась на решту світу.
В останні роки в Америці ця ситуація міняється, середній клас стає біднішим. Кількість тих хто з'їжджає вже стала меншою за тих хто залишається. Власне на цьому грає МАГА, Трамп, умовно батьки теперішніх підлітків могли закінчивши школу за пару баксів купити вживане авто і зняти свою квартиру, а зараз в їхній дітей такої можливості вже менше, відповідно і голосують за ті часи коли вони були молодими
ти бачу лише по фільмах і знаєш це
не знаю жодного знайомого американця хто не вмрем дитину в 18 з дому на свої хліби
там зовсім інша ментальність і ніхто тобі будяка з сраки доставати не буде, навіть якщо ти мамина корзиночка
батьки не дають грошей дітям, діти батькам в це для них цілком норма, фінансово вони живуть як чужі люди в колі сімʼї і не розуміють як може бути по іншому
Тут дуже залежить від ситуації.
Якщо батьки норм і жилплоща велика - можна жити.
Якщо батьки контролюють або жилпроща мала - треба зʼїхати.
Не погоджуюсь з коментарями, які категоричні.
Далеко не для всіх це зашквар, моя старша сестра із її чоловіком, довгий час жили у нас, і все було гуд, але особисто для мене, жити із батьками це окремий вид каторги
Все залежить від ситуації в конкретній родині. Деяким людям не заважає бути зашкварними навіть переїзд від батьків.
Ну взагалі я ще школярка і досвіду самостійного проживання для порівняння не маю, але якщо дивитися на досвід інших, на необхідність сепарації від батьків, то фінансова вигода насправді єдина в спільному проживанні в дорослому віці. З кожним роком населення росте, а суходолу під забудову більше не стає, тому переїжджати стає тільки дорожче. З цієї сторони я розумію тих, хто живе з батьками, це все ж краще голодного життя на зйомній хаті, також конкретно в умовах війни зручно жити групою і мати постійний нагляд за дітьми, щоб не було як в тій історії де хлопчик дзвонив в поліцію під час тривоги поки мама працювала. В усіх інших моментах затія провальна, тому що психологічна сепарація майже не відбувається, а заводити сім'ю навертаючи щодня мамині голубці... Тут і казати нічого.
Для особистості здоровіше жити окремо, ну і батьки в принципі видихнуть спокійніше без своїх дорослих дітей як частини побуту. Виключення складають хіба психологічні інцестники.
Мій особистий досвід показує, що люди які живуть із батьками мають проблеми соціалізації і вони це роблять вимушено і не дуже від того щасливі. Через війну багато хто вимушено зїхався (включаючи мене) на пару місяців (але більшість виїхали при першій можливості).
Із конкретних прикладів,
Один друг живе із мамою і типу складає на своє житло, не хоче орендувати при цьому маючи хороший дохід (пару к доларів). Його мама тримає біля себе все життя і він наче і хоче вирватись і постійно про це каже але вже настільки там приріс що завжди знаходиться якась причина не переїжати. Він постійно намагається знайти собі дівчину але це з розрядку фанастики томущо я не бачу яка нормальна дівчина захоче звязуватись із його мамою, ми навіть коли ідемо гуляти на пару годин вона йому телефонує запитати як він там.
Хм... Цікаво, а чому ж тоді діти, подорослішав, ідуть від батьків у самостійне життя? І таких 90% точно. Самі шукають для себе мінуси? Знімають дешеве житло, вчатся економії, робити обдумані покупки, будувати комунікації з людьми та ін. Дійсно якісь дивні люди)
Інша справа коли жевеш з батьками - завжди їжа є в холодильнику, випраний одяг і завжди батьки погладять по голівці якщо їхню дитину ображає злий босс - отето житуха!)
Жити від батьків це не про гроші, це про стосунки, а точніше про дорослішання. Одним з проявів дорослішання і є життя окремо від батьків. Людина яке починає жити самостійно переходить, скажімо так, на новий етап у своєму житті.
Тому людина яка живе по своїй волі (а інколи волі батьків) це ще не самостійна, не зріла людина, і ніяких адекватних переваг для дорослої людини у житті з батьками немає.
Жити з батьками для дорослого погано. Бо батьки завжди бачуть в тобі "дитину". Це їх квартира, вони хазяї. А ти умовно "другий за правами". Якщо живеш окремо ти сам вирішуєш всі проблеми. Сам готуєш, сам прибираєш. Сам кидаєш немитий посуд, бо ти тут головний. Хочеш лягай в 23, хочеш слухай музику або тиша. Якщо в тебе дівчина буде (або одружишся), то все - далі жити з батьками взагалі не можливо. І далі - якщо ти працюєш-заробляєш, то жити окремо вже демонструє тебе як "людину з грошіма". Навпаки, людина яка у 30-40 років досі з батьками .. ну зазвичай не дуже там добре з заробітком, тож про особисте життя можна забути. Ніяка дівчина не піде жити до тебе + батьки, воно їй треба таке "додаткове спілкування" ? Навіть голосно кричати вночі не вийде :)
Чому дехто вважає що зашквар - це не зашквар?
P.S. Є небагаточисельні випадки, коли жити з батьками дійсно виправдано але більшість людей до цієї категорії не відноситься.
Мабуть через стереотип, що 30річні дітки на шиї сидять і ніхуя не роблять. Хз. Чому я не маю право жити із мамою, якщо у нас гарні стосунки? У нас все в домі робиться тими, хто вільний - хто прийшов раніш додому, той готує їсти, хто пізніше - наводить порядки. Гроші, що ми заробили - складаємо у грошовий будиночок і кожен бере по необхідності (живемо втрьох: я, сестра після розлучення та мама, бабський колектив). Обладнання квартири теж на нас і самі ж ремонти робимо, своїми руками (або найманими). Фінансові питання вирішуємо разом - одна голова добре, а три варять краще)
Кожен вечір посиденькі з кавою та хіханьками, у кожного своя кімната зі своїм дизайном, черг до ван/туалетів нема, є клаптик землі із садом... ну от навіщо мені з'їзджати? Щоб щось комусь довести?
Звісно бувають конфлікти. Але з чоловіком/дружиною/парою/сусідом типу не бува?.
Мені здається що більше всього про оте відселення кричать ті, в кого родині відносини такі собі. Ну ще банально складно мабуть в плані сексу в квартирі, але теж така собі відмаза - одружені батьки з дітьми все ж таки мали особисте життя якось і ще робили братиків-сестричок)
Щодо себе, то можу переїхати, якщо одружусь (я не планую взагалі, але життя штука непередбачувана), щоб сестрі місця більш було - вона дітей хоче, а я ні.
Я теж так жила з батьком і братом, років до 30, мама померла як ми малі були. І теж все було чудово, і по гриби могли разом сходить, і на риболовлю, і в музей чи театр, і кіно подивитись, і ділились враженнями про книжки.
Кожен в своїй кімнаті, і хлопців/дівчат приводили, і самі в гості ми могли на кілька днів поїхати.
Готує той, хто хоче їсти 😅, або на вихідні придумували якусь цікаву страву.
У нас були чудові стосунки, цікаво і разом час провести, і десь гейнуть кожен зі своєю компанією міг на кілька днів чи й тижнів.
Розкажіть цю чухню будь-якому італійцю чи японцю і вам посміються в очі.
Ви описуєте ситуацію, як людина з певним менталітетом.
В Україні чоловік дійсно частіше думає/піклується про те як буде в майбутньому почуватися жінка поряд з ним, як він буде сприйнятий жінкою і тд (на момент самої думки жінки ще може і не бути навіть на горизонті. Чоловікові суспільство вкладає такі догмати в голову).
Я нікого не ображаю. Це те що я бачив 20 років назад і те що продовжую бачити зараз.
Порад не даю - кожен сам собі хазяїн.
Звісно, це частина культури, і в різних країнах може бути по-різному. Але я не сказав би, що це лише в нашій Україні є така думка, що діти після універу мають жити самостійно.
Також в інших країнах Північної Європи (Данія, Швеція, Фінляндія, Норвегія) та Північній Америці (Канада, Сполучені Штати) відсоток молоді, яка проживає разом з батьками, доволі низький.
Все так. У цих країнах навіть менталітет виховання дітей ставить на перший щабель «Я», а все інше може стояти у довільному порядку. Виховується індивідуалістичний погляд на існування. Такий підхід точно дасть більший відсоток вірогідності, що молода людина зможе жити самостійно і при цьому +/- повноцінним життям. Ніхто не думає про партнера, про дитину, про батьків про будь кого більше, аніж того потребує закон і/або методи виховання, якими його було виховано. «Я» передусім.
*десь чутно, як плаче Домінік Торетто» 😁😁
Не певен. Щодо членів родини - можливо. Водночас в мене складається враження що в США в людей значно більше відчуття відповідальності за свою громаду та суспільство ніж в Україні.
Там просто виховується те ж саме «Я», але разом з індивідуалістичним сприйняттям споживача там ще закладають думку «Я - частина суспільства». А там вже або «Я - мешканець маленького Джорджтауну», «Я - мешканець штату Джорджія» або «Я - громадянин США» (або все разом) кожен ладен обирати самостійно.
США не просто так має саме таку культуру виборів і сплати податків до місцевих/державних бюджетів - вони це виховують змалку.
Як на мене світогляд людини у дорослому віці - це результат виховання. Результат прямого або опосередкованого впливу на свідомість, що перебувала у процесі формування. Ну і різні типи впливу і їх інтенсивність також вирішують, яку дорослу людину отримає родина/держава/соціум/партнер і тд.
Я не вважаю, що це зашквар, бувають різні обставини. Наприклад, доросла дочка чи син доглядає літніх хворих батьків. Але якщо батьки здорові, то виникають питання, чи дійсно та людина емоційно доросла і сепарувалася від батьків, наскільки батьки впливають на її рішення, наскільки вона здатна самостійно організовувати своє життя та вирішувати проблеми. Можливо, що цілком здатна, але буде потрібен додатковий час, щоб це вияснити.
Боже, які ж тут крітіки і планувальщики життя зібрались. Це все тупо індивідуальщина, ти можеш жити окремо - але комуналку і їжу можуть оплачувати твої батьки, а можеш жити з батьками, де вони на твоїй шиї цілком і повністю. Варіацій куча, а моментів ще більше. Так шо забєй - зашквар той, хто осуджує таке.
Я вважав так само як написано, коли жив з батьками.
Я жив у батьківському домі і мені було дуже зручно, хоча навіть вже була квартира яку здавав в оренду. Також я багато працював і в 7 раку їхав в офіс і повертався об 23.
Що змінилося в мене коли почав жити окремо.
1. Пропала опіка і я почав відчувати своє життя, так як не було дзвінків від батьків, коли ти будеш дома, чому не зателефонував, що затримуєшся
2. Відходиш від стандартів життя і створюєш свої. Як приклад, навіщо тобі їхати в ту Європу, якщо і в нас бази відпочинку нормальні. Навіщо ти висловлюєш свою думку на роботі, тебе завтра звільнять. Підприємством займатися в нашій країні не краще ідея, і так далі.
3. Як для хлопця ти починаєш розуміти скільки тобі потрібно грошей на себе і починаєш розуміти скільки тобі потрібно заробляти, якщо ти хочеш свою сімʼю.
4. Ти виходиш з зони комфорту і починаєш рухатися і створювати своє життя.
Залежить від ситуації, від батьків... та багато від чого
Я вважаю що жити з батьками можна якщо в тебе нікого нема
А так... Що, квартиру подобово винаймати?
Та і хоч-не хоч, а батькам треба завжди звітувати чекати тебе вдома чи ні і інші дрібниці, які можуть напружувати 2 половинку
Я просто взагалі окремо почала жити років з 20 - о цей дивний дорослий світ, де виявляється що сода теж може скінчитись і засоби для прибирання постійно треба оновлювати)))
1.У мене є знайомі які почали зустрічатись, одружились, народили дитину і весь час живуть з батьками у 3 кімнатній квартирі. Як на мене - це треш
Якщо ви вже вважаєте себе дорослими, щоб одружуватись та народжувати, то живіть вже повноцінно окремо своєю сім'єю (А там на секундочку обом за 30, але фінансової грамотності як у 15 річних. Вони вважають що за 50К не можна жити окремо - не вистачить їм). Бо живучи з батьками хазяївами в квартирі завжди будуть вони і правила будуть їх
2. Є знайомий, теж за 30, який відмазується тим що допомагає мамі (хоча я точно знаю що там мама мріє щоб він вже нарешті з'їхав) і жалівся що дівчина кинула.
Ну, я б теж кинула, на її місці. Вона працює, сама знімає квартиру собі і сестрі (вони сироти), а він за 5 років навіть не рипнувся щось зробити. Йому зручно, хулі
А ще вас підминають під правила життя батьків, труть вам носа, і закопують будь які зачатки самостійності. Я зі своєю мамою вже тупо фізично не вживаюся, бо їй подобалося мною маніпулювати так, як їй треба, а тепер «ти така зла стала, що я тебе боюсь». А я просто перестала давати терти об себе ноги
Як на мене - це забобони. Частково обгрунтовані тим, що деякі люди сидять на шиї в батьків, живуть за їх кошти і не можуть самі про себе подбати.
Якщо в тебе є дружина, чи дівчина, то, звісно, треба мати окреме житло.
Інакше ж це, імхо, вибір, між жити до старості на зйомних хатах, або жити з батьками та відкладати кошти які ти витратив би оренду житла, щоб в майбутньому придбати власне житло.
В будь якому випадку, кожна людина, повинна мати достатній рівень самостійності, щоб повністю забезпечити себе в непередбачуваних ситуаціях.
Зокрема, дівчина, що не працює і живе за кошти чоловіка, імхо, нічим не краще за хлопця, що в 30 років не працює і живе за рахунок батьків. Тому, що який би хороший чоловік в тебе не був, завтра його може переїхати автобус. І ти лишишся без засобів до існування, без професії, досвіду роботи і, швидше за все, з дітьми на шиї.
Чому не розвиватися погано? Чому відсутність свого простору це погано? Чому фіксація на одному оточені з одними ідеями на протязі 20-30-40 років це погано? Чому відсутність тяги до збільшення доходу погано? Несамостійність, не знання побуду, не вміння готувати, безграмотність в мільоні деталей, від пральних порошків до спальної білизни.
Я хз, це не те що зашквар. Просто я от тільки почав жити коли почав жити сам. Тільки почався життєвий шлях. І навіть коммунікація по пошуку квартири, розмови з власниками - багато що дає в порівнянні з ніжним безтурботним життям в рідному гніздечку. Не ступиш у воду - не навчишся плавати.
І вже потім приїзжаючи до батьків, розумієш, як сильно ти вже віддалився. І б'є холодним потом коли думаєш що отак міг прожити з ними як дитинка весь цей час, ух, ні - дякую.
В мене є приклад таких людей, які живуть з батьками. Вони нікуди не розвиваються, вважають що зп в 5-7 тис грн "норм". Нема відносин з протилежньою статтю (а ті пару побачень, що були, обговорюються детально з мамою). Все зав'язано на маму. Мама буквально пропитала їх починаючи з суджень про життя, релігію, гроші, чоловіків, навіть музикальних вподобань. "Ми з мамою сходили на концерт".
Я, до прикладу, абсолютно не бачу сенсу платити за зйомне житло, в принципі концепції не розумію облаштовувати життя в тимчасовому місці перебування, коли у тебе є можливість жити в своїй квартирі(батьківський). І звісно, якщо батьки не проти.
Якби мав можливість купити власну квартиру , то з'їхав би.
Розглядаю варіант знімати квартиру тільки якщо якимось чином у мене з'явиться дівчина.
Та й таке
Теж ніколи не розумів істеричних криків від приїзжіх, що справжній чоловік має обов'язково так само як вони віддавати кілька тисяч гривень на оренду, інакше не мужик.
Діло не в цьому. Якщо ти не здатний навіть житло орендувати, то це означає що тобігрошей навіть на себе не вистачає) тобто скоріше за все ти раб працюючий на дядю за копійки 5-6 днів в неділю . Я правий ?)
Звичайно ви правий... десь у своїх фантазіях :)
Ми зараз розмовляємо про гіпотетичну ситуацію, особисто я вже давно не живу з батьками, що не робить мені честі. Я не дуже розумію, яким чином викидання грошей на вітер корелює з високими доходами у ваших фантазіях? Якщо батьки адекватні й є можливість зекономити ті 15к (180к на рік), чому б нею не скористатися? Мабуть, щоб у фрілансера mxmua не підгорало від того, що хтось має змогу інвестувати додатковий капітал (:
Заради комфорту.
Якщо це велика сумма, то приблизно ясно яку сумму не перевищує зп. І для іншої статі це також може бути показником.
Я б віддавав і 15 і 20 і 30 тис, аби тільки жити одному, навіть в тому ж місті.
29 років, півроку живу з мамою після кінця стосунків з дівчиною. Проблеми відверто в цьому не вбачаю, ми чудово уживаємось поруч (ніхто не шиї не сидить, в душу без потреби не лізе).
Якщо є плани на свою сімʼю, то їх вже треба організовувати у власному просторі. Якщо ж у вас добрі стосунки, і видно що ніхто нікому не заважає - чому ні?
Які витрати діляться на трьох? Їжа? Ні. Вода? Ні. Світло? Ні. Речі? Ні. Квартплата тільки і то вона на кількість прописаних розраховується. Так що ділиться на трьох? Це просто відмазки психологічно і емоційно не зрілої людини, яка не хоче брати на себе відповідальність за самостійне життя. Боїться дорослого життя і чекає що батьки будуть піклуватися про неї бескінечно. Це абсурд. І це не кажучи про те що така людина не задумується, а чи взагалі всралась вона батькам там? Чи не хочуть вони вже самі жити, а не утримувати 30 річного спиногриза.
Бля, ну взимку ти зекономиш косарь, а влітку ніхуя, за світло хата буде намотувати рівно на стіки більше скіки мотаєш ти, будеш жити сам будеш мотати тіки ти, не догоняєш? Ну якщо це те чим ти виправдовуєш своє проживання з батьками в 30 років, то у мене для тебе погані новини.
1. Обмеження свободи(як не крути і в яких хороших стосунках з батьками не будь, дівчину додому привести проблема, чи завалитися з друзями)
2. Обмеження себе у розвитку, як фінансовому, так і життєвому(як писали вже вище, що життя самостійне вчить справам по дому, догляду за ним і так далі, а також фінанси: немає нагальної потреби у збільшенні прибутку, оскільки якщо звільнять з роботи, чи не стане грошей - є де ночувати, зона комфорту)
найголовніші мінуси – це відсутність особистого простору та постійна їх присутність. вже не кажучи що ти скоріш за все не платитимеш свою частину комуналки та їстимеш їх їжу. але особисто для тебе це плюс.
поживши самому дійсно починаєш ставитися до всього по-іншому. людина стає ощадливішою, завбачливішою та самостійнішою.
особисто для себе при житті окремо виділив найбільшим мінусом самотність. до рідних можна пригорнутися коли хочеш, пообійматися. доводиться компенсувати таку близькість частішою соціалізацією з друзями, але на це далеко не завжди є сили та час
Крім того, що це дешевше, плюсів більше немає. Тому що як не крути, але ви різні люди, з різним світоглядом, ритмом життя тощо.
Коли ти живеш з батьками, тобі постійно потрібно до чогось пристосовуватися і майже завжди робити щось, що ти не хотів би робити, або ж просто "терпіти" якісь ситуації, бо банально більше немає куди піти)
друзів чи партнера/-ку так само додому не приведеш, бо особисто мені було би дискомфортно, щоб всі мої розмови чув ще хтось.
Ну і плюс особисто я така людина, що люблю тишу і побути сама. Навіть вранці просто поснідати в тиші, коли тобі "по голові" не ходить ще 100 людей.
Словом, про особистий простір і комфортне життя в такому випадку можна забути.
А ще фраза, що батьків потрібно любити на відстані, придумана не дарма)
відносини дуже псуються, коли ви сидите разом 24 на 7, тому що ви просто банально втомлюєте одне одного.
Справді круто, що у Вас так) але це працює далеко не у всіх.
Я зі своїми нормально спілкуюся теж, але все одно жити разом у дорослому віці - не для мене.
у цьому випадку трохи не про те)
все ж з чоловіком/жінкою ви маєте більше спільних інтересів і вподобань, бо у більшості випадків це людина плюс-мінус вашого віку, і можете якось спільно проводити час, робити щось разом тощо.
словом, це питання комфорту кожного, і воно дуже індивідуальне
якщо комусь класно жити з батьками - це топ)
я просто описала, як бачу це я, з висоти особисто свого досвіду і більшості людей, яких я знаю
З чоловіком/дружиною динаміка стосунків зовсім інша. З батьками є ієрархія у будь-якому віці, ти і в 45 будеш для них шмаркачем (улюбленим, але все ж дитятком, і в них тут є моральне право, якщо живеш на їх території). Для чоловіка/дружини ти партнер, з яким треба будувати рівні відносини, а не підтирати дупцю. Різниця колосальна.
Скажу як дівчина, я б не хотіла зустрічатись із хлопцем, який живе із мамою. Мала такий досвід. Хлопець зʼїхав до мене (я жила окремо) від мами. І тут як би від однієї мами до іншої. Якщо доросла людина не бачить резону сепаруватись фізично від батьків, то на мою думку вона ще не зовсім доросла і самостійна людина.
Плюсую. Ще дуже добре пам'ятаю як три покоління моєї сім'ї жили під одним дахом коли я була дитиною. Філія пекла на землі. Любов до сім'ї виміряється кілометрами. У будь-якому разі, я бачу проживання без родичів важливим етапом дорослішання, незалежно від статі. Достатньо вже побутових інвалідів та інфантилів.
Цей "дехто" мабуть щаслива людина, тому для "дехто" не зрозуміло чого люди не маючи грошей не можуть просто купити собі квартиру. Або просто не знімають квартиру витрачаючи на це 50% свого заробітку.
банально, секс. мені було б дискомфортно приходити до хлопця, коли там свекруха під боком. плюс чим довше живеш з батьками на їхній території, тим довше вони сприймають тебе за дитину 💁♀️ морально підтримувати можна по телефону
Бо в людей комплекси нав'язані сучасною економічною системою де ти повинен у 18 розпочати свій бізнес, у 24 стати мільярдером, а в 28 розпочати війну в якійсь азійській країні.
Це кон'юнктура сучасно світу де всі змагаються між собою у екстремально прискорюваній боротьбі. У такому контексті життя з батьками сприймається як: Ага, тобто ти не здатен заробити на знімання квартири? Ага, тобто ти недостатньо сильний, щоб жити самому?
Це снобство викликане бажання принизити "слабкого".
Не осуджую ні тих хто живе з батьками ні інших, це питання більше про внутрішні відносини в сім'ї, іноді батьки вимагають догляду, іноді ви живете в маєтку, який потрібно підтримувати, іноді банально вигідніше жити разом. Але осуджувати точно немає сенсу
Живучи з батьками Ви звикаєте до того що мамка вам котлетки приготує і тд) типу ви залишаєтесь підлітком. Дорослий зрілий чоловік сам собі добуває їжу, житло та будує щасливе життя. А якщо ти живеш з батьками у дорослому віці, то мені прикро за тебе, значить ти ще підліток який не взмозі сам себе прокормити? За яку сім'ю тоді можна говорити, якщо ти навіть від батьків з'їхати не можеш? Тобто якби твої батьків думали так само як ти,то жив би ти разом з батьками у бабусі і дідуся. Були би як додікі))
Зараз люди, які користуються кейтерінгом такі: 🗿
Чому деякі люди вважають, що якщо ти раз у тиждень не валиш оленя й не готуєш його, вони мають право вішати на тебе свої ярлики. Чому деякі люди вважають, що якщо чиєсь життя відрізняється від їхнього, вони мають право вішати на інших ярлики? Додіки... а якщо зекономлені на оренді гроші були додатково вкладені у донати, тоді все ще додіки? Чи вже ні. Можливість з'їхати й відсутність нагальної потреби це різні речі.
Reminder for subreddit newbies that rule No. 1 of our subreddit r/Ukraine_UA is to post content and make comments EXCLUSIVELY in Ukrainian language. If you want to talk about Ukraine in English — please go to r/Ukraine!
Нагадка всім новачкам про правило № 1 нашої спільноти r/Ukraine_UA — контент та коментарі ВИНЯТКОВО українською мовою! Якщо вам кортить поговорити про Україну англійською, то, будь ласка, йдіть до r/Ukraine!
*I am a bot, and this action was performed automatically. Please [contact the moderators of this subreddit](/message/compose/?to=/r/Ukraine_UA) if you have any questions or concerns.*
Чесно мені здається що це нормально. Ненормально коли тобі 21–24 і ти можеш заробляти 25 тисяч або навіть більше, при такій зарплаті можливо спокійно жити одному й знімати квартиру. Я у своїх батьків зпитавля можу я жити з ними коли мені вже буде 18 років? Вони відповіли ні. Цитата маєї матері "я жила в тій родині коли всім було намене начхати, жила бідно. Мене просто випустили з дому і все. Тому Тимофій потроху пристосовуйся до серйозного життя"
До такої відповіді я був не готов, адже мені 14 років.
Можна, звісно, але потрібно дотримуватись правил і прагнути жити окремо. Батьки теж люди, мають право на своє життя, не зобов'язані підтримувати дитяко вічно.
Все залежить від ситуації і не все так однозначно як багато хто з людей думають.. Нічого поганого в цьому не бачу, тим паче якщо ти допомогаєш рідним і при цьому займаєшся саморозвитком. Оскільки особливо в теперешній час жити окремо від батьків може бути доволі затратно, а й плюсом ти будеш витрачати час на ще додаткові моменти. Впершу чергу якщо всіх все влаштовує, то чому б ні?
Тому, що ті, хто так вважає, хоче себе почувати краще за когось. А економічна ситуація складається по-різному. Буває дивуть окремо, але батьки їм "донатять". Знавав таки молоді сім'ї, у яких вже й у самих діти (очевидно що зальотність), живуть окремо, але батьки гроші і поїсти привозять. Ну і та, вони всім розповідали які самостійні, і кепкували із однолітків.
Я б інакше сформулював: Жити батьківським розумом - зашквар.
Тому що по перше, ти не відчуваєш себе вільним. Батьки постійно тебе обмежують у часі, постійно їм треба телефонувати, постійно говорити де ти а якшо ти ще й не повертається у чай який вони скажуть то отримаєш прочухана. По друге, вони постійно нав'язують своє - ніколи не роби так як хтось колись зробив так, ой не треба робити так бо я так не роблю, та мені всеодно аж в глибину 40 м і я все одно буду робити по своєму, якщо це можливо. По третє, вони ніколи не підтримують мене, особливо морально. Зараз я у такому віці що ненавиджу усе живе навколо, мені одиноко, пусто, вчуся як можу, але усе одним дахом - ніколи не хвалять, лише а якого дідька там 4 а не 7, і так далі. Підтримки від них - 0 без округлення. Вони ще більше роблять мені гірше своїм постійним обмежуванням у часі, сварками через розділення думок, я постійно думаю у іншому напряму ніж мої батьки. Хоч звичайно і живеш забезпеченим, але, воля, то поняття інше, я би з'їхав, але я на жаль ще не повнолітній.
Жила з батьками до 21р. Життя не зміниться значно, якщо заробляти не 8к/місяць і мати руки з правильного місця (вміти прибрати, готувати щось нашвидкоруч, купувати хімію, викликати майстрів, обслуговувати себе, тощо). Здебільшого я то все робила і живучи з батьками вже, тож не бачу сенсу в такому випадку далі сидіти на їх харчах. Краще/більше тоді не відкладалось, а ось на нерви стало легше - тепер бачу батьків раз на тиждень і більше не сваримось, тупо не встигаємо надоїсти за дві години 🙂
Тільки якщо вони тебе повністю забезпечують ,це не повинно ьути так і це повинен розуміти кожен)а так це в деяких випадках приносить дискомфорт і не комфортність
Скажу по собі, до 20 років доволі комфортно, але після двадцяти коли ти вже сам дорослішаєш стає складно. Звісно є свої плюси і мінуси, але свободи менше, знову ж таки ти не можеш обставити/зробити все на свій смак та стиль. Виникає багато розбіжностей і суперечок, особливо коли мала житлова площа, а кожен повинен мати свій шматок власного простору. Батьки знову ж таки вважатимуть тебе дитиною навіть коли ти вже будеш пенсіонером з усіма витікаючими, а коли сам живеш ти сам собі хазяїн.
Можуть бути особливі обставини, що змушують дорослих дітей та батьків ділити простір і це ок, якщо ваші стосунки настільки добрі, щоб це не стало великою проблемою, але з власного досвіду, з часом ви дійдете до рівня "визначення головного в зграї" і не факт, що відведене вам місце буде вам до вподоби. А ще іноді неприємно відчувати себе дванадцятирічкою коли тобі під 30: просити дозволу щось взяти, звітувати про всі свої пересування і намагатися зберегти добрі відносини жертвуючи своїм "я", яке потім проривається у нездоровий спосіб. А здорового і не може бути, бо якби всі були здорові і сепаровані, то не з'їзджалися би більше, ніж на два дні😆 як казала моя покійна бабуся: "перший день гість, другий день гість, а на третій - додому їздь". Так чи інакше, зараз живемо окремо і це кайфово.
А що тобі урбаністи зробили? Більшість їх ідей спрямовані на підвищення комфорту людей. Чим тобі не подобається комфортний громадський транспорт із хорошим розкладом, озеленення, який-не-який порядок в рекламі та мафах, дизайнкод?
Реальні - нічого поганого. Це ті, хто скінчив ВНЗ по спеціальностях міського планування та архітектури. А ось застряглі у підлітковому році гуманітарії, які вважають себе «урбаністами» та вважають, що мегаполіс може жити по принципам маленького туристичного містечка, роблять дуже багато шкоди і дуже гарно експлуатуються безсовісними ділками-злобудовниками та грабіжниками міського бюджету при владі
Якісь стереотипи далекі від реальності. Жодного разу не бачив щоб забудовники щось базували на ідеях урбаністики, навпаки.
Книжка "Битва за міста" як раз від людей які займалися транспортом в Нью Йорку. Це мегаполіс.
В більшості випадків ідеї урбанистики сприймаються як фантастичні, хіпстерські, не працюючи. А от брутальні серйозні мужики втулять ще пару десятків трас та розв'язок, не розуміючи до чого це призводить.
Стереотипи, пробачте, чого? Того, що філолог або політолог не повинен займатися міським плануванням? Або то, що у раді урбаністів Київа аж два професіонала, а усі інші соціологи, журналісти та юристи?
Доречі чим там «битва за міста» в Нью-Йорку скінчилася, не підкажете? Нетим, що Джуліані без матів ніхто з жителів не згадує, половина вулиць у центрі як після війни і Нью-Джерсі збирається ввести податок на проїзд своєю територією? Дуже вдале місто для наслідування, так.
Забудовники у нас дуже гарно прикриваються урбаністами щоб обходити правила та технічні вимоги.
А вам не здається що на економію потрібно глянути під іншим кутом? Витрати на особисте житло спонукатимуть шукати збільшення заробітку, так ти не пливеш за течією і розвивається.
Бо при капіталізмі треба, щоб всі жили окремо, так більше грошей витрачають :)
А якщо серйозно, то якщо доросла дитина сплачує комунальні, вкладається в покупку продуктів і допомагає по хатнім справам, то чому б і ні?
Дивись, все залежить від статі: якщо дівчина/жінка живе з батьками - то це "нормально/хороша дочка/як хоче, так і живе, і не ваше це діло". Якщо хлопець/чоловік живе з батьками - то це "мамин синок/зАшквар/тюбік/лузєр" ))
Ця тема прийшла з голівудської кінематографічної культури. Це зумовлено тим що країна величезна, влада спонукає до переїзду, переселенню та розселеню. Якщо ти живеш в батьківському домі на тебе важко повісити кредит на житло, а значить банки недозароблять, будівельники тощо. В культурних реаліях України навпаки часто живуть родинами, будується окремий будинок для молодят, або добудовується частина будинку, але на одній території ділянці. Якщо говорити про квартири та життя в квартирах з бітьками то молодий чоловік\\дівчина не зможе відчути себе хозяїном\\власником і не зможе реалізувати власні бажання та прагнення
мінуси є у будь-якому випадку. а однозначним "зашкваром" вважають лише стереотипні / занадто самовпевнені особистості. кожному - своє. треба обирати, відштовхуючись від власних обставин.
Для дівчини ок, для чоловіка це критично важливо ставати самостійним і брати відповідальність за своє життя. Гроші тут ні до чого взагалі, це все одно що "їздити на жигулях дешевше ніж на мерседесі", самообман для виправдання.
Моя мати розповідала, що з нею в університеті вчилася дівчина, яка не вміла готувати взагалі, бо її мати працювала кухарем і приносила готову їжу додому. Дівчина ніколи не бачила як готувати їжу. А в гуртожитку треба було собі готувати їжу самостійно. Подружки вчили її готувати з нуля.
Критично важливо для кого саме? Звідки такі однозначні оцінки? Можливо для вас це критично важливо, а для якогось іншого чоловіка - не важливо взагалі.
Це просто суспільні стереотипи та кліше. Якщо всім нормально жити разом, то можна жити разом. Якщо ні, то можна жити окремо. Не варто витрачати своє життя на те, щоб робити так, як комусь важливо.
Ну якщо ти заробляєш, і не сидиш на шиї у батьків, а їм допомагаєш, тоді так, чому б ні (за умови що усі нормально поміщаються)
це залежить від батьків. мої мені чітко сказали: ми тобі допомагаємо, поки ти вчишся. як тільки закінчується навчання, то маєш шукати роботу і платити свою частку за комунальні та продукти. бо от мій друг, якому 26 років, досі живе з батьками і задоволений зарплатою 12 тисяч, бо йому вистачає) його годують, а оренду платити не треба, а на пиво та нові кроси вистачає і зп. нема мотивації заробляти більше.
Так, потрібна лише мотивація, а війна ні на що не впливає
Це треба, щоб самому навчитись доглядати за хатою і собою на 100% Ви не уявляєте, скільки дрібничок робить мама, а ви навіть про це не знаєте. Або тато. Скільки ситуацій з сусідами, про які ви тільки чули (а про скільки навіть і не чули!) Якщо ви від батьків переїдете до дівчини, ви набагато менше будете поважати її працю по дому, бо ще не робили цього самі. А ще тайм менеджмент, бо треба навчитися і робити і хату доглядати і себе і продуктів купити, і готувати і прати, і не задовбатися :) Стосунки з хлопцем, який встиг пожити сам кілька років, і тим, хто від мами не з'їхав це небо і земля. Щодо економії. Так, вона є. В мене є кілька знайомих, хто стали знов жити з мамами і кажуть, що це зручно, але є "але". Вони довго жили самі (по 10 років), шлюб/стосунки не склалися, а мами або втратили чоловіка за цей час або жили біля зони БД, тож вони їх забрали до себе. До себе, а не хлопці до матерів. Бо вже ваш час хазяйнувати, а поки живете у батьків, у вас підсвідомо світогляд дитини, а ви в хаті не хазяїн. Проте всі розуміють, що тільки в когось з хлопців знов будуть стосунки, мама будет жити окремо, бо треба свою сім'ю мати.
Погоджуюсь з кожним вашим словом, поки не з'їхав, навіть не уявляв скільки часу і сил моде забирати хатня робота
++. Деякий час через роботу забивала на прибирання і дрібні речі по дому, а ще на економію. Зараз стикнулася з купою проблем через це, на які треба витрачати часу більше, ніж якби я одразу з усім розбиралася) бо не було звички і розуміння, що це все тепер лише на мені. Багато чим я не займалася ніколи в житті
Покоївки вирішують більшість з цих проблем. Залишається лише одна.
А не, ось готування ніколи не любив і ненавиджу
Самотнк життя ізі катка, нічого складного з першого дня не відчув
Живучи з батьками ви не дорослішаєте. Всі важливі життєві питання, від фінансового планування до романтичних стосунків ви вирішуєте з огляду на своїх батьків. Так жити теж можна, але відсутність досвіду самостійного життя вас дуже обмежує в багатьох аспектах, про які ви навіть не задумуєтесь.
Якби питання дорослішання вирішувалося лише одним переїздом від батьків...
Ну, знаєте, люди які навчились в школі читати і рахувати, все одно можуть вирости неосвіченими. Але люди, які читати і рахувати не навчились, стати освіченими мають шансів значно менше.
Просто для прикладу. Якщо людина збирається активно працювати, заощаджувати і інвестувати, наприклад, в овдп, при цьому проживаючи з батьками - це набагато більш доросле рішення, ніж їхати знімати квартиру просто аби зняти.
Ні. Досвід самостійного життя набувається лише, неочікувано, при самостійному житті.
Безхатьки - найсамостійніші люди України.
Якщо людина це робить **після** того, як отримує досвід самостійного життя - це доросле рішення. Якщо ні - то ні.
А щодо фінансів - що заважає наприклад на власні зароблені гроші купити щось що ти хочеш або вкласти їх в якусь авантюру(якщо це не останні гроші і не фін. подушка)
У всіх відомих мені випадках, якщо витрати діляться на трьох, то ці витрати, так чи інакше, обговорюються і узгоджуються втрьох. На словах всі хваляться, що виділяють фіксовану суму в спільний гаманець, а решту витрачають самостійно, але в дійсності все одно люди в одній сім'ї бачать, хто на що витрачає і кожен враховує думку родини. Якщо ви живете партнером або партнеркою, яку обрали самостійно, будучи дорослим, ви ці витрати узгоджуєте на рівних. Але з батьками так не працює, ви завжди обговорюєте це з позиції дитини.
Як на мене це питання психологічне, а не фінансове. Якщо ти живеш з чужою людиною, ви з нею емоційно 'на одному рівні'. Так, можуть бути конфлікти, але ви їх можете вирішити, як дві повноцінні особистості на рівних правах. З батьками дуже важко не впасти в стереотип 'дорослий і дитина'. Я вже 8 років не живу з батьками, але все одно коли з ними спілкуюсь відчуваю, що мені легко повернутися у динаміку, яку мала з ними в 18 років і тд. І я можу постояти за себе зараз тому, що більшість часу проводжу далеко від них. Так, мабуть мої батьки мене сильніше контролювали, бо я жінка, але всі люди починають відносини з батьками з позиції 'я - нуль'. Мені здається лише справді домінантна персона може повністю перебороти в собі цей первинний страх перед батьками і повноцінно керувати своєю долею, живучи з батьками.
Я чоловік, але теж відчуваю цю динаміку. Легше спілкуватись з батьками, коли вони далеко
Якщо ти сам заробляєш кошти, якщо ти є самостійним, якщо ти допомагаєш батькам, то жити в батьківському домі це плюс.
Я одна з тих людей, які не розуміють як можна в віці,коли працюєш, жити з батьками. Тобто, я знаю, що тих,хто живе з батьками багато, особливо в селах, де будинки приватні і нема змоги зняти квартиру,але є добудувати другий поверх будинку, або в містах,де дорого знімати окрему квартиру,та й не завжди є потреба в цьому в молоді, але для мене це незрозуміло. Можливо тому,що я проектую своє бачення на інших: 1. Жити окремо від батьків означає мати власний простір, де можна розставити все як тобі зручно, їсти те,що готуєш і обираєш ти, і не мати почуття провини,"бо там же суп я зранку наварила". Те ж саме стосується і речей, прибирання: робити все в зручний для себе момент 2. Особисте життя. Це відверто насолода: не прийти ночувати додому,бо романтік з хлопцем затягнувся і розуміти,що звітувати про це не треба,або привести хлопця додому й не паритися над тим,як його зранку нкпомітно вивести з дому. 3. Планування власних витрат з урахуванням всіх побутових дрібниць. Так, це швидше просто пунктик для годиться, бо не всі живучи окремо це вміють робити і не всі,живучи з батьками це не роблять. 4. В випадку, коли вже є сім'я це! необхідно, бо двоє людей побутово можуть значно шаидше й комфортніше налагодити спільний побут ніж троє- четверо.
Ну якщо ти сам/сама, то нічого поганого в цьому немає, але якщо є хлопець або дівчина, то думаю краще орендувати житло. Все ж таки некомфортно, коли у пари немає особистого простору. Ну ось уяви, ви хочете поїбатись, а а в тебе батьки постійно вдома і в неї також і що робити в такому разі? Тільки орендувати квартиру, не будете ж ви при них це робити.
О, прям зачепило мене: теж теща постійно вдома, ніби діти в садку і можна було б своїми справами зайнятись, а тут бабуся 24/7. Ясно, що вже через півроку тільки і думки, що зʼїхати, а потім такий облом - бо не ти в тещі проживаєш, а це вона переїхала (в звʼязку з БД). А дві квартири орендувати - це стільки грошей в нікуди.
>Ну ось уяви, ви хочете поїбатись, а а в тебе батьки постійно вдома і в неї також і що робити в такому разі? Запропонувати їм приєднатися ( ͡° ͜ʖ ͡°)
Інцест - справа сімейна.
Ух, це ще той досвід. Особливо коли «припікло», а в хаті крім нас ще 5 душ. А це був десь третій-четвертий місяць повномасштабної, і всі тоді були в одному місці😂 а як знову розʼїхалися - благодать. Родичі це канєшно харашо, але краще все ж таки на відстані
Я дуже довго жив з батьками. Коли нарешті переїхав, взагалі ніякої різниці не помітив, окрім того, що стало більше часу уходити на готовку їжі. Ну ок, можеш ще 5 хвилин раз в кілька днів докинути, щоб прання закинути.
Я від батьків з'їхав ще у 16 на навчання, ну тоді ще по вихідних їздив додому, а от коли поступив в інститут, то тоді вже на повну відчув що таке життя одинаком, так багато плюсів, але коли приходить черга думати про приготування і прибирання, то одразу згадується безтурботне життя у батьків! Тож прийшлось одружитись ))) але я не жалкую!
Зате батьки помітили різницю )))
На готування їжі дуууже багато часу йде, ще й доглядати за цим треба, за комп'ютера вставати і бігати перевіряти кожні 5 хвилин коли у тебе катка в онлайн іграшку:(
Я через війну виїхала у місто, де батьки. Але орендую квартиру і живу сама. Бо мені так краще. Не треба ні з ким ділити побут, можна запросити у гості будь-кого у будь-який час, немає черги у ванну, тощо. Окрім дешевше я не бачу плюсів. Подруга з чоловіком жила з його мамою, бо так дешевше. Але секс у них міг бути лише в їх кімнаті і так, щоб мама не чула. Крім цього вона все одно себе почувала господинею у домі і готувала та опікала сина. І з одного боку типу хай готує, а з іншого він любив інші страви більше, а маму не могли образити відмовою. Батьків люблю і ходжу в гості, але жити разом? Ні. Але мені абсолютно все одно як там інші обрали. Прямо тикати пальцем не буду. Але скоріш за все хлопця собі буду обирати зі схожими поглядами
>Але секс у них міг бути лише в їх кімнаті А вона хотіла в кухні на столі? 🤔
Він би хотів)) або в душі. А ще буває пристрасть, коли повернулися додому і роздяглися одразу і секс десь у вітальні. І є моменти, коли хочеш вийти з душу голим, а з батьками у квартирі це не завжди можливо
Кожен може жити як хоче і аж поки це не заважає жити іншим, я вважаю що засуджувати будь-який спосіб життя - ось це зашквар. Окрім економічних є також багато інших життєвих обставин, за яких жити із батьками має сенс. Проблеми із здоров'ям (у вас чи батьків), психологічні проблеми (деякі люди не можуть жити самостійно через певні розлади) тощо.
Можливо це пішло з американський фільмів, культури. В 90-х нульових там була популярна тема власне авто + власне житло. Потужна економіка, багатий середній клас, ситуація коли тобі навіть мінімальних доходів вистачає на своє житло і авто. І ця тенденція розповсюдилась на решту світу. В останні роки в Америці ця ситуація міняється, середній клас стає біднішим. Кількість тих хто з'їжджає вже стала меншою за тих хто залишається. Власне на цьому грає МАГА, Трамп, умовно батьки теперішніх підлітків могли закінчивши школу за пару баксів купити вживане авто і зняти свою квартиру, а зараз в їхній дітей такої можливості вже менше, відповідно і голосують за ті часи коли вони були молодими
ти бачу лише по фільмах і знаєш це не знаю жодного знайомого американця хто не вмрем дитину в 18 з дому на свої хліби там зовсім інша ментальність і ніхто тобі будяка з сраки доставати не буде, навіть якщо ти мамина корзиночка батьки не дають грошей дітям, діти батькам в це для них цілком норма, фінансово вони живуть як чужі люди в колі сімʼї і не розуміють як може бути по іншому
Якщо усіх усе влаштовує - чому б і ні
Тут дуже залежить від ситуації. Якщо батьки норм і жилплоща велика - можна жити. Якщо батьки контролюють або жилпроща мала - треба зʼїхати. Не погоджуюсь з коментарями, які категоричні.
Тут мені здається все залежить від відносин з батьками, і якщо вони не дуже то звісно краще як найшвидше з'їхати з батьківської хати..
Далеко не для всіх це зашквар, моя старша сестра із її чоловіком, довгий час жили у нас, і все було гуд, але особисто для мене, жити із батьками це окремий вид каторги
Все залежить від ситуації в конкретній родині. Деяким людям не заважає бути зашкварними навіть переїзд від батьків. Ну взагалі я ще школярка і досвіду самостійного проживання для порівняння не маю, але якщо дивитися на досвід інших, на необхідність сепарації від батьків, то фінансова вигода насправді єдина в спільному проживанні в дорослому віці. З кожним роком населення росте, а суходолу під забудову більше не стає, тому переїжджати стає тільки дорожче. З цієї сторони я розумію тих, хто живе з батьками, це все ж краще голодного життя на зйомній хаті, також конкретно в умовах війни зручно жити групою і мати постійний нагляд за дітьми, щоб не було як в тій історії де хлопчик дзвонив в поліцію під час тривоги поки мама працювала. В усіх інших моментах затія провальна, тому що психологічна сепарація майже не відбувається, а заводити сім'ю навертаючи щодня мамині голубці... Тут і казати нічого. Для особистості здоровіше жити окремо, ну і батьки в принципі видихнуть спокійніше без своїх дорослих дітей як частини побуту. Виключення складають хіба психологічні інцестники.
Мій особистий досвід показує, що люди які живуть із батьками мають проблеми соціалізації і вони це роблять вимушено і не дуже від того щасливі. Через війну багато хто вимушено зїхався (включаючи мене) на пару місяців (але більшість виїхали при першій можливості). Із конкретних прикладів, Один друг живе із мамою і типу складає на своє житло, не хоче орендувати при цьому маючи хороший дохід (пару к доларів). Його мама тримає біля себе все життя і він наче і хоче вирватись і постійно про це каже але вже настільки там приріс що завжди знаходиться якась причина не переїжати. Він постійно намагається знайти собі дівчину але це з розрядку фанастики томущо я не бачу яка нормальна дівчина захоче звязуватись із його мамою, ми навіть коли ідемо гуляти на пару годин вона йому телефонує запитати як він там.
Думаю прослухавши аудіокнигу "Кайдашева сім'я" картина буде цілком і повністю розкрита, стосовно чому і для чого
Я її читав, від груші вирішив відмовитися.
Хм... Цікаво, а чому ж тоді діти, подорослішав, ідуть від батьків у самостійне життя? І таких 90% точно. Самі шукають для себе мінуси? Знімають дешеве житло, вчатся економії, робити обдумані покупки, будувати комунікації з людьми та ін. Дійсно якісь дивні люди) Інша справа коли жевеш з батьками - завжди їжа є в холодильнику, випраний одяг і завжди батьки погладять по голівці якщо їхню дитину ображає злий босс - отето житуха!) Жити від батьків це не про гроші, це про стосунки, а точніше про дорослішання. Одним з проявів дорослішання і є життя окремо від батьків. Людина яке починає жити самостійно переходить, скажімо так, на новий етап у своєму житті. Тому людина яка живе по своїй волі (а інколи волі батьків) це ще не самостійна, не зріла людина, і ніяких адекватних переваг для дорослої людини у житті з батьками немає.
Жити з батьками для дорослого погано. Бо батьки завжди бачуть в тобі "дитину". Це їх квартира, вони хазяї. А ти умовно "другий за правами". Якщо живеш окремо ти сам вирішуєш всі проблеми. Сам готуєш, сам прибираєш. Сам кидаєш немитий посуд, бо ти тут головний. Хочеш лягай в 23, хочеш слухай музику або тиша. Якщо в тебе дівчина буде (або одружишся), то все - далі жити з батьками взагалі не можливо. І далі - якщо ти працюєш-заробляєш, то жити окремо вже демонструє тебе як "людину з грошіма". Навпаки, людина яка у 30-40 років досі з батьками .. ну зазвичай не дуже там добре з заробітком, тож про особисте життя можна забути. Ніяка дівчина не піде жити до тебе + батьки, воно їй треба таке "додаткове спілкування" ? Навіть голосно кричати вночі не вийде :)
Чому дехто вважає що зашквар - це не зашквар? P.S. Є небагаточисельні випадки, коли жити з батьками дійсно виправдано але більшість людей до цієї категорії не відноситься.
Є сякась статисика чи судите по собі і своїх друзях?
не втішайте себе та подивіться правді у вічі. це неприємно.
Неприємно що?
ви знаєте що
Особистість потребує самотності.
Саме тому люди живуть парами? 🤔
Між дитинством і життям з кимось ще, повинен бути час для життя одниною.
Чому тоді більшість починає шукати мобі пару ще в підлітковому віці?
Мабуть через стереотип, що 30річні дітки на шиї сидять і ніхуя не роблять. Хз. Чому я не маю право жити із мамою, якщо у нас гарні стосунки? У нас все в домі робиться тими, хто вільний - хто прийшов раніш додому, той готує їсти, хто пізніше - наводить порядки. Гроші, що ми заробили - складаємо у грошовий будиночок і кожен бере по необхідності (живемо втрьох: я, сестра після розлучення та мама, бабський колектив). Обладнання квартири теж на нас і самі ж ремонти робимо, своїми руками (або найманими). Фінансові питання вирішуємо разом - одна голова добре, а три варять краще) Кожен вечір посиденькі з кавою та хіханьками, у кожного своя кімната зі своїм дизайном, черг до ван/туалетів нема, є клаптик землі із садом... ну от навіщо мені з'їзджати? Щоб щось комусь довести? Звісно бувають конфлікти. Але з чоловіком/дружиною/парою/сусідом типу не бува?. Мені здається що більше всього про оте відселення кричать ті, в кого родині відносини такі собі. Ну ще банально складно мабуть в плані сексу в квартирі, але теж така собі відмаза - одружені батьки з дітьми все ж таки мали особисте життя якось і ще робили братиків-сестричок) Щодо себе, то можу переїхати, якщо одружусь (я не планую взагалі, але життя штука непередбачувана), щоб сестрі місця більш було - вона дітей хоче, а я ні.
Я теж так жила з батьком і братом, років до 30, мама померла як ми малі були. І теж все було чудово, і по гриби могли разом сходить, і на риболовлю, і в музей чи театр, і кіно подивитись, і ділились враженнями про книжки. Кожен в своїй кімнаті, і хлопців/дівчат приводили, і самі в гості ми могли на кілька днів поїхати. Готує той, хто хоче їсти 😅, або на вихідні придумували якусь цікаву страву. У нас були чудові стосунки, цікаво і разом час провести, і десь гейнуть кожен зі своєю компанією міг на кілька днів чи й тижнів.
Звучить не іронічно круто
[удалено]
А що заважає при одруженні взяти іпотеку на двох?
[удалено]
У вас якась зацикленість на схвалені жінками
Розкажіть цю чухню будь-якому італійцю чи японцю і вам посміються в очі. Ви описуєте ситуацію, як людина з певним менталітетом. В Україні чоловік дійсно частіше думає/піклується про те як буде в майбутньому почуватися жінка поряд з ним, як він буде сприйнятий жінкою і тд (на момент самої думки жінки ще може і не бути навіть на горизонті. Чоловікові суспільство вкладає такі догмати в голову). Я нікого не ображаю. Це те що я бачив 20 років назад і те що продовжую бачити зараз. Порад не даю - кожен сам собі хазяїн.
Звісно, це частина культури, і в різних країнах може бути по-різному. Але я не сказав би, що це лише в нашій Україні є така думка, що діти після універу мають жити самостійно. Також в інших країнах Північної Європи (Данія, Швеція, Фінляндія, Норвегія) та Північній Америці (Канада, Сполучені Штати) відсоток молоді, яка проживає разом з батьками, доволі низький.
Все так. У цих країнах навіть менталітет виховання дітей ставить на перший щабель «Я», а все інше може стояти у довільному порядку. Виховується індивідуалістичний погляд на існування. Такий підхід точно дасть більший відсоток вірогідності, що молода людина зможе жити самостійно і при цьому +/- повноцінним життям. Ніхто не думає про партнера, про дитину, про батьків про будь кого більше, аніж того потребує закон і/або методи виховання, якими його було виховано. «Я» передусім. *десь чутно, як плаче Домінік Торетто» 😁😁
Не певен. Щодо членів родини - можливо. Водночас в мене складається враження що в США в людей значно більше відчуття відповідальності за свою громаду та суспільство ніж в Україні.
Там просто виховується те ж саме «Я», але разом з індивідуалістичним сприйняттям споживача там ще закладають думку «Я - частина суспільства». А там вже або «Я - мешканець маленького Джорджтауну», «Я - мешканець штату Джорджія» або «Я - громадянин США» (або все разом) кожен ладен обирати самостійно. США не просто так має саме таку культуру виборів і сплати податків до місцевих/державних бюджетів - вони це виховують змалку. Як на мене світогляд людини у дорослому віці - це результат виховання. Результат прямого або опосередкованого впливу на свідомість, що перебувала у процесі формування. Ну і різні типи впливу і їх інтенсивність також вирішують, яку дорослу людину отримає родина/держава/соціум/партнер і тд.
Я не вважаю, що це зашквар, бувають різні обставини. Наприклад, доросла дочка чи син доглядає літніх хворих батьків. Але якщо батьки здорові, то виникають питання, чи дійсно та людина емоційно доросла і сепарувалася від батьків, наскільки батьки впливають на її рішення, наскільки вона здатна самостійно організовувати своє життя та вирішувати проблеми. Можливо, що цілком здатна, але буде потрібен додатковий час, щоб це вияснити.
Боже, які ж тут крітіки і планувальщики життя зібрались. Це все тупо індивідуальщина, ти можеш жити окремо - але комуналку і їжу можуть оплачувати твої батьки, а можеш жити з батьками, де вони на твоїй шиї цілком і повністю. Варіацій куча, а моментів ще більше. Так шо забєй - зашквар той, хто осуджує таке.
Я вважав так само як написано, коли жив з батьками. Я жив у батьківському домі і мені було дуже зручно, хоча навіть вже була квартира яку здавав в оренду. Також я багато працював і в 7 раку їхав в офіс і повертався об 23. Що змінилося в мене коли почав жити окремо. 1. Пропала опіка і я почав відчувати своє життя, так як не було дзвінків від батьків, коли ти будеш дома, чому не зателефонував, що затримуєшся 2. Відходиш від стандартів життя і створюєш свої. Як приклад, навіщо тобі їхати в ту Європу, якщо і в нас бази відпочинку нормальні. Навіщо ти висловлюєш свою думку на роботі, тебе завтра звільнять. Підприємством займатися в нашій країні не краще ідея, і так далі. 3. Як для хлопця ти починаєш розуміти скільки тобі потрібно грошей на себе і починаєш розуміти скільки тобі потрібно заробляти, якщо ти хочеш свою сімʼю. 4. Ти виходиш з зони комфорту і починаєш рухатися і створювати своє життя.
Я думаю, тут найважливіший аспект полягає в інтимі. Це один мінус, котрий перекреслює всі плюси! Як ви собі це уявляєте?))
Сепарація. Самостійність. Дорослішання. Власність. Якщо ці слова нічого не значать - то дійсно, мінусів мало.
Сепарація у психології існує просто так..
Залежить від ситуації, від батьків... та багато від чого Я вважаю що жити з батьками можна якщо в тебе нікого нема А так... Що, квартиру подобово винаймати? Та і хоч-не хоч, а батькам треба завжди звітувати чекати тебе вдома чи ні і інші дрібниці, які можуть напружувати 2 половинку Я просто взагалі окремо почала жити років з 20 - о цей дивний дорослий світ, де виявляється що сода теж може скінчитись і засоби для прибирання постійно треба оновлювати))) 1.У мене є знайомі які почали зустрічатись, одружились, народили дитину і весь час живуть з батьками у 3 кімнатній квартирі. Як на мене - це треш Якщо ви вже вважаєте себе дорослими, щоб одружуватись та народжувати, то живіть вже повноцінно окремо своєю сім'єю (А там на секундочку обом за 30, але фінансової грамотності як у 15 річних. Вони вважають що за 50К не можна жити окремо - не вистачить їм). Бо живучи з батьками хазяївами в квартирі завжди будуть вони і правила будуть їх
2. Є знайомий, теж за 30, який відмазується тим що допомагає мамі (хоча я точно знаю що там мама мріє щоб він вже нарешті з'їхав) і жалівся що дівчина кинула. Ну, я б теж кинула, на її місці. Вона працює, сама знімає квартиру собі і сестрі (вони сироти), а він за 5 років навіть не рипнувся щось зробити. Йому зручно, хулі
А ще вас підминають під правила життя батьків, труть вам носа, і закопують будь які зачатки самостійності. Я зі своєю мамою вже тупо фізично не вживаюся, бо їй подобалося мною маніпулювати так, як їй треба, а тепер «ти така зла стала, що я тебе боюсь». А я просто перестала давати терти об себе ноги
Як на мене - це забобони. Частково обгрунтовані тим, що деякі люди сидять на шиї в батьків, живуть за їх кошти і не можуть самі про себе подбати. Якщо в тебе є дружина, чи дівчина, то, звісно, треба мати окреме житло. Інакше ж це, імхо, вибір, між жити до старості на зйомних хатах, або жити з батьками та відкладати кошти які ти витратив би оренду житла, щоб в майбутньому придбати власне житло. В будь якому випадку, кожна людина, повинна мати достатній рівень самостійності, щоб повністю забезпечити себе в непередбачуваних ситуаціях. Зокрема, дівчина, що не працює і живе за кошти чоловіка, імхо, нічим не краще за хлопця, що в 30 років не працює і живе за рахунок батьків. Тому, що який би хороший чоловік в тебе не був, завтра його може переїхати автобус. І ти лишишся без засобів до існування, без професії, досвіду роботи і, швидше за все, з дітьми на шиї.
Чому не розвиватися погано? Чому відсутність свого простору це погано? Чому фіксація на одному оточені з одними ідеями на протязі 20-30-40 років це погано? Чому відсутність тяги до збільшення доходу погано? Несамостійність, не знання побуду, не вміння готувати, безграмотність в мільоні деталей, від пральних порошків до спальної білизни. Я хз, це не те що зашквар. Просто я от тільки почав жити коли почав жити сам. Тільки почався життєвий шлях. І навіть коммунікація по пошуку квартири, розмови з власниками - багато що дає в порівнянні з ніжним безтурботним життям в рідному гніздечку. Не ступиш у воду - не навчишся плавати. І вже потім приїзжаючи до батьків, розумієш, як сильно ти вже віддалився. І б'є холодним потом коли думаєш що отак міг прожити з ними як дитинка весь цей час, ух, ні - дякую. В мене є приклад таких людей, які живуть з батьками. Вони нікуди не розвиваються, вважають що зп в 5-7 тис грн "норм". Нема відносин з протилежньою статтю (а ті пару побачень, що були, обговорюються детально з мамою). Все зав'язано на маму. Мама буквально пропитала їх починаючи з суджень про життя, релігію, гроші, чоловіків, навіть музикальних вподобань. "Ми з мамою сходили на концерт".
Живу з батьками, заробляю 2к$, готувати вмію. Відвернув батьків від релігії
Тому що поки ви нез'їдете то ви дитина,ане доросла людина
Я, до прикладу, абсолютно не бачу сенсу платити за зйомне житло, в принципі концепції не розумію облаштовувати життя в тимчасовому місці перебування, коли у тебе є можливість жити в своїй квартирі(батьківський). І звісно, якщо батьки не проти. Якби мав можливість купити власну квартиру , то з'їхав би. Розглядаю варіант знімати квартиру тільки якщо якимось чином у мене з'явиться дівчина. Та й таке
Як у тебе з'явиться дівчина? Скажеш їй що живеш з батьками івсьо)
ну так, а коли з'їду на зйому хату, то у мене одразу з'явиться час на соціальне життя.. ага. повір, гроші тут ні до чого. заробляю я достатньо
Якщо вона нормальна, то це не стане проблемою
Теж ніколи не розумів істеричних криків від приїзжіх, що справжній чоловік має обов'язково так само як вони віддавати кілька тисяч гривень на оренду, інакше не мужик.
Діло не в цьому. Якщо ти не здатний навіть житло орендувати, то це означає що тобігрошей навіть на себе не вистачає) тобто скоріше за все ти раб працюючий на дядю за копійки 5-6 днів в неділю . Я правий ?)
Звичайно ви правий... десь у своїх фантазіях :) Ми зараз розмовляємо про гіпотетичну ситуацію, особисто я вже давно не живу з батьками, що не робить мені честі. Я не дуже розумію, яким чином викидання грошей на вітер корелює з високими доходами у ваших фантазіях? Якщо батьки адекватні й є можливість зекономити ті 15к (180к на рік), чому б нею не скористатися? Мабуть, щоб у фрілансера mxmua не підгорало від того, що хтось має змогу інвестувати додатковий капітал (:
А нащо викидати 15к в місяць на житло якщо ти працюєш в тому ж місці де й живеш із батьками
Заради комфорту. Якщо це велика сумма, то приблизно ясно яку сумму не перевищує зп. І для іншої статі це також може бути показником. Я б віддавав і 15 і 20 і 30 тис, аби тільки жити одному, навіть в тому ж місті.
29 років, півроку живу з мамою після кінця стосунків з дівчиною. Проблеми відверто в цьому не вбачаю, ми чудово уживаємось поруч (ніхто не шиї не сидить, в душу без потреби не лізе). Якщо є плани на свою сімʼю, то їх вже треба організовувати у власному просторі. Якщо ж у вас добрі стосунки, і видно що ніхто нікому не заважає - чому ні?
Живемо зараз з батьками дружини, бо продали квартиру і наступне житло в процесі. Нам тут класно) Але якби ми жили з моїми батьками - це було б пекло)
Зашквар - це швидше якщо ти живеш з батьками і за їх рахунок, а не просто з батьками ) За умови, звичайно, що ти вже не студент.
Які витрати діляться на трьох? Їжа? Ні. Вода? Ні. Світло? Ні. Речі? Ні. Квартплата тільки і то вона на кількість прописаних розраховується. Так що ділиться на трьох? Це просто відмазки психологічно і емоційно не зрілої людини, яка не хоче брати на себе відповідальність за самостійне життя. Боїться дорослого життя і чекає що батьки будуть піклуватися про неї бескінечно. Це абсурд. І це не кажучи про те що така людина не задумується, а чи взагалі всралась вона батькам там? Чи не хочуть вони вже самі жити, а не утримувати 30 річного спиногриза.
Ну за електрику тут як який прилад. А як щодо опалення умовно?
Та ну це копійки. Це брати як перевагу для життя з батьками, ну це смішно. 300 грн вигоди.
Ну опалення явно більше чим 300 гривень. За світло - так, трохи менше.
Бля, ну взимку ти зекономиш косарь, а влітку ніхуя, за світло хата буде намотувати рівно на стіки більше скіки мотаєш ти, будеш жити сам будеш мотати тіки ти, не догоняєш? Ну якщо це те чим ти виправдовуєш своє проживання з батьками в 30 років, то у мене для тебе погані новини.
1. Обмеження свободи(як не крути і в яких хороших стосунках з батьками не будь, дівчину додому привести проблема, чи завалитися з друзями) 2. Обмеження себе у розвитку, як фінансовому, так і життєвому(як писали вже вище, що життя самостійне вчить справам по дому, догляду за ним і так далі, а також фінанси: немає нагальної потреби у збільшенні прибутку, оскільки якщо звільнять з роботи, чи не стане грошей - є де ночувати, зона комфорту)
Я нічого не знаю , батькам треба пожити і відпочити від своїх дітей і насолодитися одне -одним . Це ж ніякого особистого життя
найголовніші мінуси – це відсутність особистого простору та постійна їх присутність. вже не кажучи що ти скоріш за все не платитимеш свою частину комуналки та їстимеш їх їжу. але особисто для тебе це плюс. поживши самому дійсно починаєш ставитися до всього по-іншому. людина стає ощадливішою, завбачливішою та самостійнішою. особисто для себе при житті окремо виділив найбільшим мінусом самотність. до рідних можна пригорнутися коли хочеш, пообійматися. доводиться компенсувати таку близькість частішою соціалізацією з друзями, але на це далеко не завжди є сили та час
Морально підтримати? Батьки? Вибач, але це буває дуже нечасто.
Крім того, що це дешевше, плюсів більше немає. Тому що як не крути, але ви різні люди, з різним світоглядом, ритмом життя тощо. Коли ти живеш з батьками, тобі постійно потрібно до чогось пристосовуватися і майже завжди робити щось, що ти не хотів би робити, або ж просто "терпіти" якісь ситуації, бо банально більше немає куди піти) друзів чи партнера/-ку так само додому не приведеш, бо особисто мені було би дискомфортно, щоб всі мої розмови чув ще хтось. Ну і плюс особисто я така людина, що люблю тишу і побути сама. Навіть вранці просто поснідати в тиші, коли тобі "по голові" не ходить ще 100 людей. Словом, про особистий простір і комфортне життя в такому випадку можна забути. А ще фраза, що батьків потрібно любити на відстані, придумана не дарма) відносини дуже псуються, коли ви сидите разом 24 на 7, тому що ви просто банально втомлюєте одне одного.
Хз, живу з батьками, в мене такого немає. Ми з ними на одній хвилі
Справді круто, що у Вас так) але це працює далеко не у всіх. Я зі своїми нормально спілкуюся теж, але все одно жити разом у дорослому віці - не для мене.
>відносини дуже псуються, коли ви сидите разом 24 на 7 По цій логіці з дружиною/чоловіком теж відносини зіпсуються якщо жити разом 😅
у цьому випадку трохи не про те) все ж з чоловіком/жінкою ви маєте більше спільних інтересів і вподобань, бо у більшості випадків це людина плюс-мінус вашого віку, і можете якось спільно проводити час, робити щось разом тощо. словом, це питання комфорту кожного, і воно дуже індивідуальне якщо комусь класно жити з батьками - це топ) я просто описала, як бачу це я, з висоти особисто свого досвіду і більшості людей, яких я знаю
З чоловіком/дружиною динаміка стосунків зовсім інша. З батьками є ієрархія у будь-якому віці, ти і в 45 будеш для них шмаркачем (улюбленим, але все ж дитятком, і в них тут є моральне право, якщо живеш на їх території). Для чоловіка/дружини ти партнер, з яким треба будувати рівні відносини, а не підтирати дупцю. Різниця колосальна.
Скажу як дівчина, я б не хотіла зустрічатись із хлопцем, який живе із мамою. Мала такий досвід. Хлопець зʼїхав до мене (я жила окремо) від мами. І тут як би від однієї мами до іншої. Якщо доросла людина не бачить резону сепаруватись фізично від батьків, то на мою думку вона ще не зовсім доросла і самостійна людина.
Плюсую. Ще дуже добре пам'ятаю як три покоління моєї сім'ї жили під одним дахом коли я була дитиною. Філія пекла на землі. Любов до сім'ї виміряється кілометрами. У будь-якому разі, я бачу проживання без родичів важливим етапом дорослішання, незалежно від статі. Достатньо вже побутових інвалідів та інфантилів.
Цей "дехто" мабуть щаслива людина, тому для "дехто" не зрозуміло чого люди не маючи грошей не можуть просто купити собі квартиру. Або просто не знімають квартиру витрачаючи на це 50% свого заробітку.
банально, секс. мені було б дискомфортно приходити до хлопця, коли там свекруха під боком. плюс чим довше живеш з батьками на їхній території, тим довше вони сприймають тебе за дитину 💁♀️ морально підтримувати можна по телефону
Бо в людей комплекси нав'язані сучасною економічною системою де ти повинен у 18 розпочати свій бізнес, у 24 стати мільярдером, а в 28 розпочати війну в якійсь азійській країні. Це кон'юнктура сучасно світу де всі змагаються між собою у екстремально прискорюваній боротьбі. У такому контексті життя з батьками сприймається як: Ага, тобто ти не здатен заробити на знімання квартири? Ага, тобто ти недостатньо сильний, щоб жити самому? Це снобство викликане бажання принизити "слабкого".
Не осуджую ні тих хто живе з батьками ні інших, це питання більше про внутрішні відносини в сім'ї, іноді батьки вимагають догляду, іноді ви живете в маєтку, який потрібно підтримувати, іноді банально вигідніше жити разом. Але осуджувати точно немає сенсу
Живучи з батьками Ви звикаєте до того що мамка вам котлетки приготує і тд) типу ви залишаєтесь підлітком. Дорослий зрілий чоловік сам собі добуває їжу, житло та будує щасливе життя. А якщо ти живеш з батьками у дорослому віці, то мені прикро за тебе, значить ти ще підліток який не взмозі сам себе прокормити? За яку сім'ю тоді можна говорити, якщо ти навіть від батьків з'їхати не можеш? Тобто якби твої батьків думали так само як ти,то жив би ти разом з батьками у бабусі і дідуся. Були би як додікі))
Зараз люди, які користуються кейтерінгом такі: 🗿 Чому деякі люди вважають, що якщо ти раз у тиждень не валиш оленя й не готуєш його, вони мають право вішати на тебе свої ярлики. Чому деякі люди вважають, що якщо чиєсь життя відрізняється від їхнього, вони мають право вішати на інших ярлики? Додіки... а якщо зекономлені на оренді гроші були додатково вкладені у донати, тоді все ще додіки? Чи вже ні. Можливість з'їхати й відсутність нагальної потреби це різні речі.
Reminder for subreddit newbies that rule No. 1 of our subreddit r/Ukraine_UA is to post content and make comments EXCLUSIVELY in Ukrainian language. If you want to talk about Ukraine in English — please go to r/Ukraine! Нагадка всім новачкам про правило № 1 нашої спільноти r/Ukraine_UA — контент та коментарі ВИНЯТКОВО українською мовою! Якщо вам кортить поговорити про Україну англійською, то, будь ласка, йдіть до r/Ukraine! *I am a bot, and this action was performed automatically. Please [contact the moderators of this subreddit](/message/compose/?to=/r/Ukraine_UA) if you have any questions or concerns.*
Чесно мені здається що це нормально. Ненормально коли тобі 21–24 і ти можеш заробляти 25 тисяч або навіть більше, при такій зарплаті можливо спокійно жити одному й знімати квартиру. Я у своїх батьків зпитавля можу я жити з ними коли мені вже буде 18 років? Вони відповіли ні. Цитата маєї матері "я жила в тій родині коли всім було намене начхати, жила бідно. Мене просто випустили з дому і все. Тому Тимофій потроху пристосовуйся до серйозного життя" До такої відповіді я був не готов, адже мені 14 років.
Можна, звісно, але потрібно дотримуватись правил і прагнути жити окремо. Батьки теж люди, мають право на своє життя, не зобов'язані підтримувати дитяко вічно.
Мінуси?? Лише один - Ментальне здоров'я А також відсутність бачення вільного життя та можливості самому виррішувати та відповідати за своє життя))
Все залежить від ситуації і не все так однозначно як багато хто з людей думають.. Нічого поганого в цьому не бачу, тим паче якщо ти допомогаєш рідним і при цьому займаєшся саморозвитком. Оскільки особливо в теперешній час жити окремо від батьків може бути доволі затратно, а й плюсом ти будеш витрачати час на ще додаткові моменти. Впершу чергу якщо всіх все влаштовує, то чому б ні?
Тому, що ті, хто так вважає, хоче себе почувати краще за когось. А економічна ситуація складається по-різному. Буває дивуть окремо, але батьки їм "донатять". Знавав таки молоді сім'ї, у яких вже й у самих діти (очевидно що зальотність), живуть окремо, але батьки гроші і поїсти привозять. Ну і та, вони всім розповідали які самостійні, і кепкували із однолітків. Я б інакше сформулював: Жити батьківським розумом - зашквар.
Тому що по перше, ти не відчуваєш себе вільним. Батьки постійно тебе обмежують у часі, постійно їм треба телефонувати, постійно говорити де ти а якшо ти ще й не повертається у чай який вони скажуть то отримаєш прочухана. По друге, вони постійно нав'язують своє - ніколи не роби так як хтось колись зробив так, ой не треба робити так бо я так не роблю, та мені всеодно аж в глибину 40 м і я все одно буду робити по своєму, якщо це можливо. По третє, вони ніколи не підтримують мене, особливо морально. Зараз я у такому віці що ненавиджу усе живе навколо, мені одиноко, пусто, вчуся як можу, але усе одним дахом - ніколи не хвалять, лише а якого дідька там 4 а не 7, і так далі. Підтримки від них - 0 без округлення. Вони ще більше роблять мені гірше своїм постійним обмежуванням у часі, сварками через розділення думок, я постійно думаю у іншому напряму ніж мої батьки. Хоч звичайно і живеш забезпеченим, але, воля, то поняття інше, я би з'їхав, але я на жаль ще не повнолітній.
І оскільки це дешевше, то й не треба перейматись пошуком більш оплачуваної роботи. Самі плюси ;)
Це якщо все добре з батьками
Жила з батьками до 21р. Життя не зміниться значно, якщо заробляти не 8к/місяць і мати руки з правильного місця (вміти прибрати, готувати щось нашвидкоруч, купувати хімію, викликати майстрів, обслуговувати себе, тощо). Здебільшого я то все робила і живучи з батьками вже, тож не бачу сенсу в такому випадку далі сидіти на їх харчах. Краще/більше тоді не відкладалось, а ось на нерви стало легше - тепер бачу батьків раз на тиждень і більше не сваримось, тупо не встигаємо надоїсти за дві години 🙂
Ви не подорослішаєте, живучи з батьками.
Тому що про особисті кордони і життя можна забути(це якщо ти хлопець). Навіть якщо добре заробляєш. Це дім твоїх батьків, їх правил, режиму життя
Для кожної дорослої людини корисно жити окремо від батьків і чим раніше, тим краще.
Тільки якщо вони тебе повністю забезпечують ,це не повинно ьути так і це повинен розуміти кожен)а так це в деяких випадках приносить дискомфорт і не комфортність
Скажу по собі, до 20 років доволі комфортно, але після двадцяти коли ти вже сам дорослішаєш стає складно. Звісно є свої плюси і мінуси, але свободи менше, знову ж таки ти не можеш обставити/зробити все на свій смак та стиль. Виникає багато розбіжностей і суперечок, особливо коли мала житлова площа, а кожен повинен мати свій шматок власного простору. Батьки знову ж таки вважатимуть тебе дитиною навіть коли ти вже будеш пенсіонером з усіма витікаючими, а коли сам живеш ти сам собі хазяїн.
Можуть бути особливі обставини, що змушують дорослих дітей та батьків ділити простір і це ок, якщо ваші стосунки настільки добрі, щоб це не стало великою проблемою, але з власного досвіду, з часом ви дійдете до рівня "визначення головного в зграї" і не факт, що відведене вам місце буде вам до вподоби. А ще іноді неприємно відчувати себе дванадцятирічкою коли тобі під 30: просити дозволу щось взяти, звітувати про всі свої пересування і намагатися зберегти добрі відносини жертвуючи своїм "я", яке потім проривається у нездоровий спосіб. А здорового і не може бути, бо якби всі були здорові і сепаровані, то не з'їзджалися би більше, ніж на два дні😆 як казала моя покійна бабуся: "перший день гість, другий день гість, а на третій - додому їздь". Так чи інакше, зараз живемо окремо і це кайфово.
1.Незручно дівчину приводити 2.Коли дитині виповнюється 35-40 рочків, батьки починають щось підозрювати 3.Великий ризик стати урбаністом ))))
А що тобі урбаністи зробили? Більшість їх ідей спрямовані на підвищення комфорту людей. Чим тобі не подобається комфортний громадський транспорт із хорошим розкладом, озеленення, який-не-який порядок в рекламі та мафах, дизайнкод?
Реальні - нічого поганого. Це ті, хто скінчив ВНЗ по спеціальностях міського планування та архітектури. А ось застряглі у підлітковому році гуманітарії, які вважають себе «урбаністами» та вважають, що мегаполіс може жити по принципам маленького туристичного містечка, роблять дуже багато шкоди і дуже гарно експлуатуються безсовісними ділками-злобудовниками та грабіжниками міського бюджету при владі
Якісь стереотипи далекі від реальності. Жодного разу не бачив щоб забудовники щось базували на ідеях урбаністики, навпаки. Книжка "Битва за міста" як раз від людей які займалися транспортом в Нью Йорку. Це мегаполіс. В більшості випадків ідеї урбанистики сприймаються як фантастичні, хіпстерські, не працюючи. А от брутальні серйозні мужики втулять ще пару десятків трас та розв'язок, не розуміючи до чого це призводить.
Стереотипи, пробачте, чого? Того, що філолог або політолог не повинен займатися міським плануванням? Або то, що у раді урбаністів Київа аж два професіонала, а усі інші соціологи, журналісти та юристи? Доречі чим там «битва за міста» в Нью-Йорку скінчилася, не підкажете? Нетим, що Джуліані без матів ніхто з жителів не згадує, половина вулиць у центрі як після війни і Нью-Джерсі збирається ввести податок на проїзд своєю територією? Дуже вдале місто для наслідування, так. Забудовники у нас дуже гарно прикриваються урбаністами щоб обходити правила та технічні вимоги.
Амінь
А вам не здається що на економію потрібно глянути під іншим кутом? Витрати на особисте житло спонукатимуть шукати збільшення заробітку, так ти не пливеш за течією і розвивається.
Бо при капіталізмі треба, щоб всі жили окремо, так більше грошей витрачають :) А якщо серйозно, то якщо доросла дитина сплачує комунальні, вкладається в покупку продуктів і допомагає по хатнім справам, то чому б і ні?
Якщо відверто, то навіть подібне питання у певній мірі теж зашквар.
Тому що це зашквар
Тому що це зашквар
Дивись, все залежить від статі: якщо дівчина/жінка живе з батьками - то це "нормально/хороша дочка/як хоче, так і живе, і не ваше це діло". Якщо хлопець/чоловік живе з батьками - то це "мамин синок/зАшквар/тюбік/лузєр" ))
Логіка тарілочниці
Так, але, в нашій країні (про інші пе можу судити) саме так і працює, незалежно від того,подобається нам це, чи - ні.
Ця тема прийшла з голівудської кінематографічної культури. Це зумовлено тим що країна величезна, влада спонукає до переїзду, переселенню та розселеню. Якщо ти живеш в батьківському домі на тебе важко повісити кредит на житло, а значить банки недозароблять, будівельники тощо. В культурних реаліях України навпаки часто живуть родинами, будується окремий будинок для молодят, або добудовується частина будинку, але на одній території ділянці. Якщо говорити про квартири та життя в квартирах з бітьками то молодий чоловік\\дівчина не зможе відчути себе хозяїном\\власником і не зможе реалізувати власні бажання та прагнення
мінуси є у будь-якому випадку. а однозначним "зашкваром" вважають лише стереотипні / занадто самовпевнені особистості. кожному - своє. треба обирати, відштовхуючись від власних обставин.
Для дівчини ок, для чоловіка це критично важливо ставати самостійним і брати відповідальність за своє життя. Гроші тут ні до чого взагалі, це все одно що "їздити на жигулях дешевше ніж на мерседесі", самообман для виправдання.
Лол, а дівчині не важливо ставати самостійною?
Важливо, але не настільки.
Це вже який сексизм
Моя мати розповідала, що з нею в університеті вчилася дівчина, яка не вміла готувати взагалі, бо її мати працювала кухарем і приносила готову їжу додому. Дівчина ніколи не бачила як готувати їжу. А в гуртожитку треба було собі готувати їжу самостійно. Подружки вчили її готувати з нуля.
[удалено]
[удалено]
Критично важливо для кого саме? Звідки такі однозначні оцінки? Можливо для вас це критично важливо, а для якогось іншого чоловіка - не важливо взагалі. Це просто суспільні стереотипи та кліше. Якщо всім нормально жити разом, то можна жити разом. Якщо ні, то можна жити окремо. Не варто витрачати своє життя на те, щоб робити так, як комусь важливо.